Сир, пиво і казкові краєвиди невідомої Чорногорії

Найбільша бухта на Адріатичному морі – Которська затока – є одним з найвідоміших туристичних місць Чорногорії. Але вона все ще приховує безліч таємниць, які чекають на допитливого мандрівника: покинуті села, крихітні сирні крамниці і навіть власна "Велика стіна".

Подорожуючи орендованим авто на південь від Дубровника уздовж узбережжя Далмації, я милувався водами Адріатики, що віддзеркалювали промені сонця. Це було приголомшливе видовище, але я відчував деяку невпевненість. Мій шлях Балканським півостровом пролягав за межі Хорватії, але що чекало мене попереду і чи існував взагалі мій наступний пункт призначення, я точно не знав.

Незалежній Чорногорії тільки 10 років. Як й у більшості балканських країн, її історія геть заплутана: постійні зміни правителів, криваві заколоти, брудні політичні інтриги. Місто Котор, приміром, яке раніше мало назву Каттаро, у різні часи знаходилось під владою римлян, Візантії, Наполеона, італійців, Габсбургів, болгар, османів і венеціанців. Ці останні й назвали місцевість Чорногорією (Montenegro або Crna Gora – "Чорна гора").

Ще менш відомою є історія відділення Чорногорії від Сербії – останнього "оплоту" колишньої Югославії, – яке сталось у травні 2006 року через кілька місяців після суперечки через те, який гурт мав представляти обидві країни на конкурсі Євробачення.

Сьогодні Чорногорія відома туристам у першу чергу своєю величною бухтою. Середньовічні села на узбережжі Которської затоки загубились поміж гірських вершин, що здіймаються з потонулого каньйону давньої річки, води якої нагадують м'яку ртуть. Після товкотнечі Дубровника – яка не припиняється навіть взимку – Которська затока здається затишним місцем.

Я прогулявся містичними вуличками Котора і оглянув десяток церков, поки мої очі не зупинилися на кількох кріпосних стінах, які петляли вздовж крутого схилу, нагадуючи відому китайську пам'ятку. "Чорногорія має свою Велику Стіну?" – питав я себе.

У певному сенсі так і є. Розкинувшись високо над стінами міста, Которська фортеця, яку іноді також називають Замком Святого Івана захищає чорногорське узбережжя (або принаймні намагається це робити) впродовж багатьох століть. Подолавши 1 350 кроків угору, я опинився біля стін фортеці, звідки відкривався вид на середньовічні дахи Котора, бухту і гори. Я був наодинці з цією красою.

Крізь велику пробоїну у верхній частині фортеці виднілася прихована від очей долина, яка опускалася з іншого боку кріпосного валу. Пройшовши крізь отвір, я знайшов руїни занедбаного села і церкву з фресками на стінах, якої бракувало частини даху.

Табличка поруч вказувала, що десь неподалік можна було скуштувати свіжого сиру. Я знайшов маленький ресторан на даху самотнього будинку. Господар відрізав справжнім мачете шматок свіжого хлібу і простягнув його мені, пафосно вимовляючи "безкоштовно".

Я потягував пиво, потрохи відламуючи шматки сиру, і роздивлявся середньовічні руїни фортеці, місто і затоку, яка звивалась за горами.

Можливо, я не знав Чорногорії раніше, але зараз вона відкрилась мені з нових боків, і щиро радів цьому.

Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/travel/story/20160219-cheese-beer-and-a-wonderful-view" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Travel</caption><url href="http://www.bbc.com/travel" platform="highweb"/></link></bold>.