Смугастий атрибут французького шику

Смугаста спідня сорочка, що є офіційним елементом уніформи французького воєнного флоту, витримала перевірку часом і стала невід'ємним атрибутом галльського стилю та символом курортного шику. Кореспондентка BBC Culture досліджує стильну історію тільника.

Якщо мова йде про предмети стильного гардеробу, важко не згадати одне з маленьких чудес моди – смугастий трикотажний джемпер або тільник.

Яскрава класика утилітарного стилю, яку французи називають tricot rayé (смугаста морська змія), була і є улюбленим одягом багатьох поколінь законодавців моди від Пабло Пікассо до Кейт Мосс.

Разом з беретом смугаста сорочка є безперечним символом французького курортного шику від Рив'єри до узбережжя Бретані.

Указом від березня 1858 року вовняна трикотажна спідня сорочка у біло-синю смужку стала обов'язковим елементом уніформи французького воєнно-морського флоту. Безшовний вузький джемпер з круглою горловиною довжиною до стегон мав офіційно узгоджену кількість смужок: 21 білу і 20 або 21 синю – спереду і на спинці та 15 білих і 14 або 15 синіх – на рукавах.

Французький виробник одягу в морському стилі Saint-James, який почав шити светри для рибалок і бретонські сорочки ще в середині XIX століття, розповідає про стару бретонську легенду, згідно з якою, 21 смужка відповідала кількості морських перемог Наполеона над британським флотом.

Утім, на думку інших, смужки були засобом безпеки: якщо людина впаде за борт, смугасту сорочку буде добре видно на тлі морських хвиль.

Експерти простежують походження "матроски" з кінця XVIII століття. Ранні версії смугастої сорочки з'являються на бретонських і нормандських гравюрах, що зображали рибалок. А перша письмова згадка про тільник зафіксована 1855 року в необхідному списку речей, які мають бути в мішку моряка.

"Точне походження смужок не відоме, ось чому існує стільки легенд навколо цього питання", – пояснює Дельфін Алланік-Коста, одна з кураторів виставки "Моряки створюють моду" (Les Marins font la mode), яка пройшла в Національному музею морського флоту в Парижі 2009 року. Експозиція виставки порівнювала офіційну уніформу морського флоту з творіннями модних дизайнерів, як-от Жан-Поля Готьє.

"Матроска" була улюбленим одягом і самого кутюр'є, який зробив її фірмовим знаком свого будинку моди. Культовий аромат для чоловіків Le Male, створений Готьє, продавався в пляшечках, що мали форму чоловічого торса, одягненого у знаковий предмет одягу.

Впродовж свого існування смугаста сорочка отримала багато неофіційних назв: тільник, тільняшка, матроска (в українській та російських мовах), а також "бретонська сорочка" у французькій мові. Остання назва, вочевидь, походить від торговців часником або "цибульних Джонні", які приїжджали з міста Роскофф в Бретані і носили смугастий моряцький светр і берет, що згодом перетворилось на класичний образ французького моряка.

"Морська хвороба"

Національна гордість вплинула на любов європейців, насамперед британців, до морського стилю в одязі і аксесуарах. Заможні вікторіанські родини почали одягати своїх дітей у матроські костюмчики, після того як 1846 року королева Вікторія замовила такий для свого чотирирічного сина, Альберта Едварда, для прогулянки на королівській яхті.

Втім, популярність смугастої сорочки – це ще й перший приклад того, як елементи робочого одягу почали з'являтись у загальних модних тенденціях, перетворюючись, між іншим, і на символ емансипації жінок.

Серед перших шанувальників морського стилю була французька письменниця і відома бунтарка Колетт. Наприкінці XIX століття вона в тільнику і матроських костюмах з'являлась на балах-маскарадах, а згодом у кабаре в "сумнівних кварталах Парижу", як розповідає Дельфін Алланік-Коста.

Габріель Шанель, яка цінувала передусім комфорт і яка ввела предмети чоловічого гардеробу в жіночу моду, була також одним з перших пропагандистів "матроски". Її улюблений курортний вигляд складався зі смугастого джемпера, солом'яного капелюха і широких штанів.

Одним з її перших дизайнерських рішень, натхнених морською стилістикою, була блуза чоловічого крою з матроським відкладним коміром, пошита з трикотажу – матеріалу, який досі використовувався лише для чоловічої нижньої білизни і матроських сорочок. Цю модель дизайнерка вперше продемонструвала в своїй модній крамниці на престижному приморському курорті Довілі на початку 1900-х.

Тим не менш, британський історик моди і авторка дослідження "Морський шик" Амбер Бутчарт вважає першими законодавцями тренду родину багатих американських емігрантів Джеральда і Сару Мерфі. В їхньому маєтку на Рив'єрі, Віллі Америка, проходили найгучніші вечірки Епохи джазу. А саме "золоте" подружжя стало прототипом Діка і Ніколь Драйверів у романі Скотта Фіцджеральда "Ніч ніжна".

"На Віллі Америка збиралась вся золота еліта Рив'єри, і є історія про те, як Джеральд Мерфі одного разу вирушив у Марсель за продуктами, але дорогою зазирнув у матроську крамницю, де придбав купу тільників. Повернувшись на Віллу, він запропонував усім гостям одягнути їх", – розповідає дослідниця.

"Є фотографії Скотта Фіцджеральда на пляжі в 1924 або 1925 році. На ньому смугастий джемпер і штани для гольфу, і він виглядає просто фантастично", – зазначає Амбер Бутчарт.

Цей невимушений шик у стилі набуває популярності в богемних колах. Він стає притаманним багатьом художникам, зокрема Джексону Поллоку, додає дослідниця.

"Впродовж всієї історії люди мистецтва зажди мали міцні зв'язки з рибалками. Художники часто переїжджали до рибальським міст, де створювали мистецькі громади".

Мода Рив'єри

Привернувши увагу модників у часи Прекрасної епохи, справжню популярність тільник завойовує наприкінці 1940-х, як зазначає Дельфін Алланік-Коста. Морська смужка з'являється водночас в двох різних місцях. У джазових клубах Сен-Жермен-де-Пре в Парижі – місці, де збирались художники, письменники та інтелектуали того часу. Смугастий трикотажний джемпер надягають Борис Віан, Леонард Фужита і Жак Превер.

А також на півдні Франції, де тільник одягають жінки, бо він стає невід’ємним атрибутом так званої "рив'єрської моди", особливо після того, як головна світська левиця того часу, Бріджит Бардо, з'являється в джемпері у червоно-білу смужку на Каннському кінофестивалі.

Зірки великого екрану також роблять внесок у популярність тільника, як-от Марлон Брандо в "Дикуні" (1953) або бешкетниця Джин Сиберг у фільмі Нової хвилі "На останньому подиху" (1960). А потім моду підхоплює покоління бітників 1960-тих.

Водночас "матроска" підкорює й головні подіуми модних столиць. Вона стає родзинкою першої колекції Іва Сен-Лорана весни-літа 1962 року. Тільник продовжує надихати й сучасних модельєрів: від Comme Des Garcons до Еді Слімана (креативного директора Yves Saint Laurent). Він отримує безліч нових інтерпретацій у кожного гіганта моди.

Підсвідома асоціація з морськими подорожами, вплетена в саму тканину тільника, робить цей предмет одягу привабливим, незалежно від часу та моди, вважає куратор паризької виставки Дельфін Алланік-Коста. Вона згадує, як сильно її вразив автопортрет нью-йоркського фотографа Роберта Меплторпа в смугастому джемпері, представлений в експозиції виставки.

"Він виглядає дивовижно в ньому, поруч з Паті Сміт, втілюючи поетичний дух Нью-Йорку 1970-их, – розповідає пані Алланік-Коста. – Цей образ, в якому поєднується бунтарський, авантюрний дух моряка і богемного художника, митця, створює потужне враження".

"І навіть сьогодні, коли ви одягаєте смугастий тільник, він несе це енергійне повідомлення світу", – додає дослідниця.