Чому ми плачемо?

Якщо замислитись, наша звичка проливати сльози – доволі дивна. Оглядач BBC Future спробував дізнатись, чому ми це робимо, у чому еволюційна цінність плачу і чи насправді чоловіки та жінки плачуть по-різному?

Я часто плачу. І мені не соромно. Я чоловік, який плаче. Не в реальному житті, звичайно, але коли дивлюсь фільми. Я не зовсім розумію, що викликає мою сентиментальність, але часто це пов'язано зі стосунками між батьками і дітьми.

Якщо ви пам'ятаєте, був такий фільм із Кевіном Костнером "Поле мрій", в якому головний герой будує бейсбольний майданчик посередині кукурудзяного поля, тому що він почув голос. Герой Костнера вважає, що так він поверне з могили зганьбленого гравця - "Босоногого" Джо Джексона, але насправді він зустрічає (Увага! Спойлер) свого батька, коли той був молодий. У заключній сцені моє серце розірване на шматки.

Фільм "Поле мрій" навмисно маніпулює емоціями глядачів. Але й на "Пробудженні сили" я теж ридав. Я дивився фільм з моєю дочкою. Ми тримали один одного за руки і обливались сльозами. Їй 10 і вона дівчинка. За правилами нашого суспільства, в мене немає жодного виправдання.

Чи має дивувати той факт, що я чоловік, але стільки плачу? Це питання стало головною темою недавньої передачі на BBC Radio 4 "Курйозні випадки Разерфорда і Фрай". Разом з ведучою Ханною Фрай ми досліджували науку плачу: якщо чоловіки справді плачуть менше, чому це так? Чи є взагалі будь-яка користь у проливанні сліз? І чому ми взагалі плачемо з точки зору еволюції?

Відповідь на питання, наскільки незвичайною є моя плаксивість, виявляється однозначною. Майже всі дослідження плачу згодні в тому, що жінки плачуть частіше, ніж чоловіки.

Психолог Вільям Фрей у 1982 році підрахував, що жінки плачуть в середньому 5,3 рази на місяць, тоді як мужність чоловіків не дозволяє їм пускати скупу сльозу частіше ніж 1,3 рази на місяць. Коли плаче жінка, це зазвичай триває 5-6 хвилин, а плач чоловіка не перевищує 2-3.

Голландський психолог Ад Вінгерхоетс із Тільбергського університету зазвичай плаче як чоловік. Він один з небагатьох дослідників, який присвятив свою працю вивченню людського плачу. Результати його досліджень підтверджують, що жінки і чоловіки плачуть по-різному і що ці відмінності починаються ще в дитинстві.

У ранньому дитинстві плач немає гендерних особливостей. Його універсальна функція, як зазначають психологи-еволюціоністи, привернути увагу батьків до потреб дитини. Якщо ви батьки, ви з цим напевно знайомі не з чуток.

Звідки тоді виникає ця різниця між чоловіками і жінками, яка починає проявлятись, коли діти дорослішають?

Культурні чинники, вочевидь, грають не останню роль. Деякі непрямі дані досліджень, проведених у різних країнах, підтверджують, що люди частіше плачуть у тих культурах, де проливання сліз є соціально прийнятним. Професор Вінгерхоетс також виявив, що в заможних країнах, як не дивно, плачуть більше. Можливо, забезпечене життя якимось чином звільняє нас, ми вільніше демонструємо свої емоції, перетворюючись на плаксивих немовлят.

Тим не менш, професор Вінгерхоетс впевнений, що на частоту плачу жінок і чоловіків впливає не лише культурно-соціальні фактори, але й тестостерон. Він зазначає, що чоловіки, хворі на рак простати, яким під час лікування знижують рівень тестостерону, починають плакати більше. Хоча ви можете справедливо заперечити, що людина, в якої виявили рак, є емоційно більш нестабільною.

Повертаючись до кінематографу, згадаю момент з фільму "Термінатор 2". Герой Арнольда Шварценеггера – кіборг з майбутнього – бачить сльози на очах Джона Коннора, в якого загинули майже всі, кого хлопчик знав, і металевим голосом робота питає: "Чому люди плачуть?"

(І знову спойлер!) Ми не знаємо.

Люди – це єдиний вид, що вміє проливати сльози, коли їх охоплюють емоції. Деякий час існувало припущення, що слони теж плачуть, коли оплакують загибель близького родича, але наступні дослідження цю гіпотезу не підтвердили.

Сльози залишаються на диво мало вивченою темою. Ми не знаємо, чому ми плачемо від болю фізичного та від емоційної травми (це так звані сльози з психічних причин), а також коли відчуваємо щастя. Ми соціальні тварини, сльози – це спосіб передати глибокий внутрішній стан нашої психіки. Але, тим не менш, все це лише припущення.

Можливо, причиною плачу є катарсис – відчуття очищення та оздоровлення душі після важких емоцій. В одному з недавніх досліджень професор Вінгерхоет спробував перевірити правдивість вислову, що сльози лікують душевні рани.

В 2015 році він зібрав групу добровольців і попросив їх оцінити свій емоційний стан. Після цього він продемонстрував учасникам експерименту один із двох найбільш жалісливих фільмів в історії кіно.

Один з них – це оскароносна драма "Життя прекрасне", в якій крізь сміх і сльози розповідається про долю єврейського чоловіка, що разом з родиною потрапляє в концентраційний табір. Другий фільм – історія про песика "Хатіко: Вірний друг".

Після перегляду фільмів учасники експерименту знову заповнили анкету – відразу після перегляду, через 20 хвилин і через дві години після нього. Результати виявилися доволі однозначними: ті, хто під час перегляду не проронив сльозу, не відзначили жодних змін у душевному стані.

Тоді як ті випробувані, хто плакав, зазначали помітне покращення настрою після фільму, що можна інтерпретувати як пережитий катарсис. Здається, після плачу люди відчувають себе краще.

Радіопередача "Курйозні випадки Резерфорда і Фрай" присвячена цікавим науковим питанням, які ми намагаємось з'ясувати, проводячи невеликі експерименти або повторюючи відомі дослідження. На прохання слухачів ми вирішили повторити дослідження з переглядом сентиментальних кінофільмів. Моя партнерка по програмі Ханна Фрай, здається, обожнює піддавати мене різним випробуванням. І все це, звичайно, тільки заради науки.

Під злорадне хихикання Ханни я мав проїхати лондонську магістраль M25 у годину пік, втратити свідомість або зовсім недавно - намазати спину воском. Утім, жодне з цих мордувань не може зрівнятись з мелодрамою "Хатіко: Вірний друг", яку я мав переглянути, щоби перевірити на себе дію катарсису.

І ось мій вердикт. Фільм розповідає історію пса Хатіко, який (обережно! Спойлер) після смерті свого хазяїна (Річард Гір) чекає на нього довгі 9 років, поки сам не вмирає від старості. Чесно кажучи, мені здалось, що Річард Гір сам попросив сценаристів про дострокове звільнення від цього волоцюги.

Я не плакав. І я також не відчув жодного покращення настрою, що цілком відповідає висновкам Вінгерхоета. Можливо, я просто не налаштувався на сльози.

<italic>Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/future/story/20160529-everything-you-need-to-know-about-crying" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Future</caption><url href="http://www.bbc.com/future/story/20160529-everything-you-need-to-know-about-crying" platform="highweb"/></link></bold></italic>.