Навіщо ми даємо, а потім порушуємо новорічні обіцянки?

Ми могли би почати здорове і продуктивніше життя у будь-який день року, але чому рішення змінити життя на краще приходить до нас лише у перші дні січня? Психолог і кореспондент BBC Future Том Стаффорд пояснює феномен новорічних обіцянок.

Багато хто з нас почне 2016 рік з обіцянок: більше займатися спортом, навчитись чомусь новому, перейти на здорове харчування. Якщо ми і справді хочемо зробити ці речі, навіщо ми чекаємо певної дати, яка є абсолютно довільною і не означає нічого важливішого, ніж загальна домовленість про вимір часу? Відповідь на це питання відкриває дещо важливе про психологію мотивації, а також про те, що ігнорують популярні теорії самоконтролю.

Наші бажання не завжди однозначні. Коли ви лягаєте спати, ви можете щиро бажати прокинутись рано і вирушити на пробіжку, але коли дзвонить будильник, єдине, про що ви мрієте, – ще трошки повалятися в ліжку. У день іспиту, ви хотіли б бути людиною, яка проводить всі вечори, навчаючись, але ті самі вечори ви волієте провести з друзями.

Здається, ці суперечності пов'язані з послабленням нашої сили волі: тимчасове імпульсивне задоволення часто переважує довгострокові цілі. Вчений з Університету штату Флорида Рой Баумейстер, який висунув модну теорію про "виснаження его", стверджує, що сила волі, як м'язи, має обмежені ресурси. Це означає, що ви поступово їх вичерпуєте щоразу, коли намагаєтесь протистояти спокусі. Отже, опиратися кожній наступній спокусі, навіть якщо вона цілком відрізняється від попередньої, стає дедалі складніше.

Деякі лабораторні експерименти, здається, доводять правдивість цієї теорії. Так, учасники одного випробування, які спочатку мали протистояти спокусі з'їсти шоколад, згодом менш успішно давали раду складним головоломкам, які вимагали значної сили волі та концентрації уваги.

Дослідження судових протоколів показали, що чим більше справ має розглянути комісія з умовно-дострокового звільнення без обідньої перерви, тим менш лояльними стають їхні рішення. Можливо, що під час довгої безперервної праці сила воля, необхідна для прийняття зважених рішень, поступово слабшає, змушуючи суддів обирати легший, але й більш жорсткий варіант – "залишити під вартою".

З теорії "виснаження" самоконтролю логічно випливає, що з часом ви можете зміцнити свою силу волі за допомогою практики. Так, приміром, Рой Баумейстер виявив, що учасники експерименту, які впродовж двох тижнів мали контролювати свою поставу, демонстрували більшу силу волю під час наступних випробувань у лабораторії.

Втім, теорія "виснаження его" має і своїх критиків. Мені, наприклад, не подобається, що вона зводить нашу силу волі до чогось абсолютно матеріального, як пальне у бензобаку. Це не лише надто спрощений підхід, але він також обходить головне питання самоконтролю: хто або що контролює кого або щось? Як пояснити той факт, що іноді ми водночас бажаємо піддатися спокусі і протистояти їй?

Крім того, теорія не пояснює, чому ми чекаємо Нового року, щоби почати практикувати самоконтроль. Якщо сила волі – це мускул, ми маємо починати тренувати його якомога швидше, а не чекати довільної дати.

Боротьба бажань

Інша теорія дає відповідь на ці запитання, хоча вона й не така популярна, як теорія "виснаження его". У книзі Джорджа Ейнслі "Занепад волі" ("Breakdown of Will") проблема особистості і самоконтролю розглядається в світлі теорії ігор, яка пояснює, чому нам важко впоратися з нашими миттєвими імпульсами і чому наші спроби контролювати їх приймають такі форми.

Пояснення Джорджа Ейнслі починається з ідеї про те, що всередині нас перебувають міріади імпульсів, які конкурують між собою і які водночас існують в різних часових вимірах: той "ви", який хоче залишитися в ліжку ще п'ять хвилин, той "ви", який хоче почати день з пробіжки, той "ви", який хоче підготуватися до напівмарафону в квітні.

Важливо відзначити, що сила цих імпульсів – неоднакова в різні часові відрізки: намір прокинутися раніше перемагає бажання повалятися в ліжку напередодні, але програє о п'ятій ранку. Автор докладно пояснює, чому так відбувається, і це проливає трохи більше світла на проблему самоконтролю.

Згідно з теорією Джорджа Ейнслі, наші нестабільні і суперечливі бажання є наслідком боротьби між імпульсами, які конкурують, – хорошими або поганими, короткостроковими або довгостроковими. Новорічні обіцянки можна розглядати як альянс таких бажань-конкурентів, і, як будь-який інший альянс, він може легко розпастися.

Залежності є гарним прикладом цього, тому що довгострокова мета ("звільнитися від алкоголізму") вимагає узгодження багатьох невеликих цілей ("втриматися від випивки о четвертій вечора", "о п'ятій вечора", "о шостій вечора" і так далі), жодна з яких не має суттєвих наслідків.

Ви можете хильнути о четвертій вечора, і вас навряд чи вважатимуть алкоголіком через це. Ви навіть можете випити й о п'ятій, і це не означатиме нічого страшного, але кожен цей незначний вибір поступово накопичується і опиняється провалом загальної мети.

Таким самим чином, якщо ви бажаєте стати спортивнішим у 2016 році, вам необов'язково вирушати на пробіжку 1 січня або навіть 2-го, але якщо ви не почнете це робити в певний день, ви так ніколи й не здійсните вашу головну мету.

На думку Джорджа Ейнслі, сила волі – це гра в компроміс між бажаннями всередині вас, і, як у будь-якому конфлікті інтересів, якщо кордон між прийнятним і неприйнятним не є чітко визначеним, невеликі порушення швидко накопичуються.

Тому обіцянки завжди формуються навколо чітких понять, які не дозволяють різні інтерпретації. Вирішити, яка кількість алкоголю є помірною, а яка переступає межу, не так легко (особливо після четвертого келиха), як визначити різницю між непитущим та алкоголіком.

Саме тому поради про корисні звички завжди мають форму "Робить щось кожного дня", а дієти завжди формулюються у вигляді абсолюту: "Споживати глютен не можна ", "Їсти десерт заборонено", "По вівторках і четвергах треба поститись".

Ми добре знаємо, що якщо ми залишимо місце для різних інтерпретацій, якими гарними не були б наші наміри, ми порушимо наші обіцянки під впливом більш сильних миттєвих імпульсів.

І, таким чином, Джордж Ейнслі дає нам відповідь на запитання, чому наші обіцянки починаються з 1 січня. Це довільна дата, але вона забезпечує чітке розмежування між нашим старим і новим "я".

Практичні висновки теорії свідчать, що якщо ви даєте собі обіцянку, ви повинні сформулювати її таким чином, щоби в кожний момент часу ви абсолютно чітко розуміли, дотримуєтесь ви її чи ні. Лінії розмежування можуть бути цілком довільними, але вони допоможуть зберегти домовленості між вашими інтересами, які конкурують.

Вдалого втілення ваших новорічних намірів-2016!

<italic>Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/future/story/20160104-the-real-reason-we-make-january-resolutions" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Future</caption><url href="http://www.bbc.com/future" platform="highweb"/></link></bold>.</italic>